Знов пишемо про веселощі маніпуляцій з рештками померлого мене.
Невзовзі почнеться сезон бреветів. Намічаю сі декілька походів. Будь-що може трапитись: лавина, потону, машина зіб'є, чи шось інше. Життя триває вічність, але тушка досить лекго руйнується.
Тож читайте, друзі мої. Я переглянув все, що я писал у цьому блозі про свої тіло після смерті. Нічого завого - все вірно. Не хочу ані традиційної могилки, ані сопливо-слезливого прощання.

Якщо я загину так, що мого тіла не знайдуть - не шукайте. Це моя воля - повернути тіло матеріальному світові так, як це станеться. Шукати не треба. Знайдені за таких обставинах тіла не і ані цінністю, ані красою. фуфуфу. хай іде.

Якщо тіло буде. Кремація - однозначно. Все як в останньому пості.

Але я зроблю дещо для вас після смерті. Я не просто хочу розвіювання попилу. Хоча, як не буде іншої можливості - зробіть над Карпатами, або Десною, або будь де - непринципово.
Та не для цього я пишу. Я залишу в сейфі зі зброєю гроші, яких вистачить на те, щоб зробити наступне, мої найближчі друзі. Я хочу, щоб ви подивилися трошки світу. Тому, ви поїдьте туди, де розвіювання попилу буде в темі :). Сума розрахована на трьох. Робимо наступне:
Забираєте урну. Там буде 1-2 кг попилу. Білий порошок. жодних кісток, бо в крематорії попіл перемелююсь на кремуляторі. Пересипаєте попіл в банку. Урну - нах. Далі я хочу, щоб ви подивилися Індію. Тому таск такий. Летимо в Делі. Звідти в Дехрадун. Звідти на таксі 15км в Ришікеш. В Ришікеші залишаємось на день і гуляємо. Ранком наступного дня я хочу, щоб ви розвіяли половину попилу з берега над Гангом вище мосту Лакшман-Джула.
Летимо в Делі, звідти в Варанасі. Там залишаємось на день. Гуляємо. І на ранок винаймаємо човна за копійки і розвіюємо попіл над Гангою з човна.
Таке запам'ятається вам на довго. Принаймні будете мене згадувати :).

Така Атопія.

Уявіть, ви вирішуєте робити табуретки. Робите табуретки і продаєте. Прибуток - ваш. Ваші табуретки гарні. Клієнтів стає більше і ви розумієте, що буде краще винайняти помічника. Винаймаєте. Робите табуретки вдвох. Продаєте - дохід навпіл.
Далі винаймаєте бухгалтера. Дохід ділете на три. Потім водія - на чотири. І так далі і так далі. Кожен раз ви колективом приймаєте рішення і кожер раз ділете зп рівними частинами.

Питання:
1. Чи може існувати таке підприємство, коли весь фонд зарплати ділиться рівними частинами?
2. Якщо ні - що на вашу думку є обмеженням. Що є тим самим фактором, що не дає такій схемі здійснитися?

Дякую за дискусію.

015. Жити завтрашнім днем безглуздо, адже для життя він навіть гірший за вчорашній. Вчора напевно було, завтра може й не бути. Безвідповідально жити тим, чого нема. Вища відповідальність жити сьогодні, бути сьогодні, поводитися сьогодні, оточуючи себе позитивом. Тількі тоді завтра, якщо воно звісно буде, буде кращім за сьогодні.

014. Життя подібне до бревету,
Хтось їде триста, хтось - шістсот.
Так і життя - у тім себе являє,
Що далі буде той, хто менше поспішає.

012. Інші велосипеди потрібні для того, щоб зрозуміти наскільки класним є шосер!

010. Життя здається сповненим випадковостей і збігів тільки, як дивитися на нього за плином часу. Коли ж дивитися в минуле - виявляється що нема нічого окрім закономірностей та наслідків.
Так я, Армен, кажу про життя.

Любий Щоденнику,

Хочеш посміятись? Ніколи б не думав, що набуду таких висновків.

Всі, будь-яка подія виглядає інакшою залежно від точки зору на неї. Як інші речі - нічого дивного. Та сама подія іньша, якщо ти береш участь, якщо ти всередині, або якщо ти зовні і це відбувається з іншим. Саме тому ми просимо про поради сторонніх осіб, бо вони бачать наші події інакше. І те, шо нам із середини здається непереборним, нездоланним замком, із зовні насправдя може виглядати лише простим крючком, або взагалі двері незачинені, а ми стукаємо у стіну.

Прописні істини...

Так, я сам, особисто, бачю речі інакшими залежно від того, стануться вони, мають/не мають статися, відбуваються, або вже відбулися. Навіть залежно від того чи відбудуться скоро або відбулися щойно чи давно. Інша точа зору на лінії часу.
І ще одне, я не знаю кому дякувати - долі, Богові, собі... І взагалі це неправильно так писати "дякую долі...". Сприймаймо це як фразеологізм. Просто для виразності. Насправді вірно було б написати.... знаю!!! Так:

Сьогодні я счастливий від того, що не мав надлишкового достатку колись. Інакше я був би зараз таким:

Повірте- знаю шо кажу. Я мав мотоцикла. Хотів іншого, більшого, хромучого, гарного. І не один. І якби була можливість мав би. Бридко, гидко, огидно харчувався. Бррррр. Мав безліч шкідливих, небезпечних звичок. Виглядав старшим за свій вік. Пагано пахнув. Да-да.

Так ось. Як добре, шо цього не відбулося. Як добре, що я був змушений продати свої мото-байки. Хоча я шкодую про це. Але на той час, для того мене це було шкідливо. Мотоцикл - прекрасна річ, але для неї треба бути готовим, а я - не був. Тільки зараз розумію це.

А що зараз? Зараз - я знаю що таке щастя. Увага, даю визначення:

Щастя - це стан, коли ти - дивовижний, приголомшливий. Коли ти подобаєшся собі.

Зараз - да. Зараз я - такий:

і це кльово чорт забирай.